Мо́я по́друга ду́же працьови́та. Мені здає́ться, що аж зана́дто працьови́та. Вона́ ду́же ча́сто м́оже працюв́ати по 12 годи́н, і не завжд́и це ви́кликано робо́чою необхідністю. Нерідко вона́ це ро́бить за вла́сним бажа́нням, поя́снюючи, що є бага́то нюа́нсів, в яки́х потрібно розібра́тися.

My friend is very hardworking. It seems to me that she’s even too hardworking. She can often work 12 hours, and it is not always caused by work necessity. Quite often, she does it voluntarily, explaining that there are many nuances that need to be sorted out.

Завдяки́ сво́їй стара́нності, посидю́чості та неймовірному бажа́нню діста́тися су́ті її ду́же ціну́ють на робо́ті. З одніє́ї сторони́ це ду́же до́бре. Компа́нії ду́же пощасти́ло з не́ю. Але́ чи є така́ пове́дінка та відно́шення до робо́ти найкра́щим для працівника́? Я так не вважа́ю і за́раз поясню́ чому́.

Thanks to her diligence, persistence and incredible desire to get to the bottom of things, she is highly valued at work. On the one hand, this is very good. The company is very lucky to have her. But is this behaviour and attitude towards work the best for an employee? I don’t think so and now I will explain why.

Моя́ по́друга постійно ска́ржиться на здоро́в’я та на на́брану за оста́нній час вагу́. Звісно, сидя́чий обра́з життя́ по 12 годи́н в де́нь здоро́в’я не додає́. Діти обділені ува́гою, оскільки у мату́сі після напру́женого дня вже нема́є ані сил, ані бажа́ння гра́тися. Крім то́го, вона́ не мо́же відволікти́ся на́віть у відпу́стці, постійно трима́ючи ру́ку на пу́льсі та ро́блячи необхідні дзвінки́. Я гли́боко переко́нана, що таки́й поря́док рече́й мора́льно теж її висна́жує.

My friend constantly complains about her health and the overweight she has gained lately. Of course, a sedentary lifestyle for 12 hours per day doesn’t give you much health. The children are deprived of attention, because after a busy day, the mother no longer has the strength or desire to play. Apart from that, she can’t be distracted even on vacation, constantly staying on top of things and making necessary calls. I’m deeply convinced that this order of things also fatigues her morally.

На на́шій дру́жбі це теж ча́сто познача́ється. Ми наро́бимо пла́нів на вихідні – поїхати з сім’ями за місто та відключи́тися від скаже́ного ри́тму життя́, попліткува́ти та повесели́тися. Але́ ду́же ча́сто ці пла́ни йду́ть шкеребе́рть. Зно́ву моїй по́друзі потрібно зроби́ти терміно́вий звіт або́ розібра́тися в яко́мусь терміно́вому пита́нні! У т́акі моме́нти я хо́чу взя́ти її комп’ю́тер і ви́кинути його́ якомо́га да́лі. А зна́єте, напе́вно, яко́сь я са́ме так і зроблю́.

It often has an impact on our friendship, too. We make plans for the weekend, as to go outside the city with our families and disconnect from the crazy rhythm of life, gossip and have fun. But very often these plans go awry. Once again my friend has to prepare an urgent report or sort out some urgent issue. In these moments, I want to grab her computer and throw it away as far as possible. You know what, one day I will probably do just that.